Бувають ситуації, коли може знадобитися зайняти або дати у позику певну суму грошей або якусь річ. У такій ситуації для того, щоб підтвердити факт передачі грошей чи речей, існують 2 можливі варіанти – розписка та договір позики.
Щодо розписки – людина, яка взяла в борг, може виявитися недобросовісною, заявити в суді, що це не її підпис або що він позичав набагато меншу суму. Розгляд та різноманітні експертизи, наприклад, справжності почерку, можуть затягнутися надовго і коштувати недешево.
Серед договорів, що засвідчуються нотаріусами, саме договір позики робить угоду захищеною та врегульованою з правової точки зору, ніж звичайна розписка.
Відповідно до договору позики одна сторона (позикодавець) зобов’язується передати іншій стороні (позичальнику) гроші або інші речі, а позичальник зобов’язується повернути таку ж суму грошей або речі в такій же кількості і такої ж якості. Договір позики може вважатися укладеним з передачі предмета позики (зазвичай, грошової суми) позичальнику.
Для складання договору позики найкраще звернутися до нотаріуса, у такому разі Ви гарантовано отримаєте кваліфіковану допомогу при його складанні, а також, у разі потреби, грамотну консультацію у разі виникнення спірних питань. Якщо у вас є питання щодо складання чи супроводу процедури позики, звертайтесь до нотаріуса Андросова Євгена Олександровича.
Для посвідчення договору позики (інакше кажучи позички) сторони повинні пред’явити нотаріусу паспорт та довідку з ідентифікаційним номером. Приймаються лише оригінали цих документів.
За договором позики (позички) одна сторона передає інші гроші або речі. При цьому обумовлюються умови та строки повернення позики позичальнику. Договір позички набирає чинності з передачі позичальнику обумовленої у ньому суми коштів чи предмета (предметів).
Якщо в позики береться сума, що у 10 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум, або предмет такою вартістю — договір має бути укладений у письмовій формі. Якщо позику дає юридична особа, договір не може бути усним навіть за мінімальної вартості.
Підтвердити укладення договору позики можна розпискою позичальника отримання грошей чи іншого об’єкта договору позичальником.
Фізичною чи юридичною особою, яка позичила кошти, має право отримувати відсотки від позичальника: їх розмір може бути обумовлений у договорі позики або ж вони можуть нараховуватися автоматично (відповідно до облікової ставки Нацбанку України).
Строки та порядок повернення позички позичальником встановлюються договором позики. Якщо предметом договору були кошти, а речі, повернуті господарю вони мають бути у тому кількості і у тому стані, у якому передавалися позичальнику.
Якщо у договорі сказано, що позичка має бути повернена не у визначений строк, а на вимогу позичальника, то задовольнити цю вимогу позичальник зобов’язаний протягом 30 днів з моменту пред’явлення.
Безвідсоткову позику позичальник може повернути позичальнику достроково (якщо заборона цього не встановлено самим договором).
Якщо борг виник як наслідок процедур купівлі-продажу чи оренди, сторони за взаємною згодою можуть перекваліфікувати борг у позичкове зобов’язання та прописати у відповідному договорі терміни та умови повернення вже не боргу, а позички.
Стаття 1047 Цивільного кодексу України встановлює правила заміни боргу кредитним (позиковим) зобов’язанням у формі, передбаченій для договору позики.
Той, хто не повернув позику вчасно позичальнику, буде зобов’язаний сплатити її в порядку, встановленому статтею 625 Цивільного кодексу України. До статей 549-552 цього ж кодексу доведеться звернутися, якщо позичальник не повернув вчасно речі та в результаті має сплатити неустойку. Розмір неустойки нараховується, починаючи з дня повернення позики, встановленого відповідним договором, до дня, коли взяті у борг речі повернули фактично.
Договір позики може встановлювати повернення позички з розстрочкою (частинами). Якщо позичальник повертається чергову частину боргу не у встановлений термін (із запізненням), позичальник може вимагати достроково повернути частину позики, що залишилася, або сплатити відсотки (право на їх отримання встановлено Цивільним кодексом України, стаття 1048).
Заперечення договору позики в судовому порядку.
Якщо позичальник не отримав від позичальника кошти чи речі відповідно до договору (або отримав — але менше, ніж зазначено у договорі), він може оскаржити договір у суді. Якщо сума договору така, що він міг бути укладений лише письмово, суд, виносячи рішення, не може спиратися виключно на усні домовленості та свідчення свідків.
Однак усе це може бути прийнято судом до відома, якщо стане очевидним, що договір був укладений внаслідок насильства, обману або що до злочинної змови вступили позичальник та представник позичальника.
Якщо свої зобов’язання за договором не виконує позичальник, до суду може звернутися позичальник, у тому числі з вимогою дострокового повернення позички.
