Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя мають право за власним бажанням укласти договір щодо вирішення питань життя сім’ї, шлюбний договір, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їх майнові права та обов’язки як батьків.
Головною особливістю шлюбного договору є те, що їм не регулюються особисті взаємини подружжя. Шлюбний договір у класичному розумінні призначений для регулювання майнових взаємин між чоловіком та дружиною, як у період шлюбу, так і після розлучення.
Шлюбний договір не може регулювати особисті стосунки подружжя, а також особисті стосунки між ними та дітьми, не може зменшувати обсяг прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а шлюбний договір, укладений подружжям – у день його нотаріального посвідчення.
Для оформлення шлюбного договору (шлюбного контракту) знадобляться такі документи:
Укласти шлюбний договір можуть не тільки майбутнє подружжя, яке подали заяву про реєстрацію шлюбу, а й громадяни, які вже перебувають у шлюбі. Шлюбний договір складається за бажання обох і може регламентувати майнові відносини чоловіка й дружини, включаючи їх майнові обов’язки перед своїми дітьми (наприклад, можна обумовити, хто з подружжя зобов’язується оплатити здобуття дітьми освіти). Шлюбний договір обов’язково засвідчується у нотаріальному порядку.
Жінка може одружуватися (а значить — укладати шлюбний договір), якщо досягла 17 років, чоловік — лише після 18-річчя. Якщо майбутнє подружжя молодше, і шлюб, і шлюбний договір вони укладають лише за наявності письмової згоди батьків чи опікунів.
Шлюбний договір не регулює особисті стосунки між чоловіком та дружиною та стосунки кожного з них з дітьми. Не допускається, щоб результатом шлюбного договору батьків стало утиск прав дитини. Також шлюбний договір не повинен ставити у явно та надзвичайно невигідне матеріальне становище одного з подружжя.
Майно, декларація про яке має реєструватися державними органами, неспроможна передаватися одним чоловіком іншому за умовами шлюбного договору.
Шлюбний договір повинен включати термін його дії, умови та строки перегляду, внесення доповнень та змін, може встановлюватися термін дії окремих умов та зобов’язань сторін. У шлюбному договорі можна прописати умови та зобов’язання, які діятиме і після розірвання шлюбу (або навіть почнуть діяти лише за умови розірвання шлюбу).
Договір, що вносить зміни до вже існуючого шлюбного договору, також засвідчується нотаріально.
Якщо шлюбний договір складено до одруження, він набуде чинності на момент укладання шлюбу. Якщо договір складають подружжя, він набирає чинності в момент нотаріального завірення.
Шлюбний договір дає можливість подружжю визначати, яке майно, набуте у шлюбі, вважатиметься їхньою спільною власністю, а яке — особистою. Без шлюбного договору будь-яке набуте у шлюбі майно вважається спільною власністю подружжя.
У шлюбному договорі можна описати, на яких умовах майном подружжя може користуватися родич одного з них (наприклад, хто з родичів може проживати у спільній оселі подружжя).
Шлюбний договір дозволяє надати одному з подружжя матеріальний зміст, незалежно від його потреб у такій допомозі чи непрацездатності. Також можна домовитись, яка разова компенсація припинить домовленість про виплату регулярного утримання.
Якщо шлюбний договір встановлює розміри та строки виплати аліментів, а чоловік, який узяв на себе такі зобов’язання, не виконує, стягуватися вони можуть на підставі виконавчого напису нотаріуса.
