Майно, зокрема нерухоме майно, придбане подружжям у період шлюбу, має статус спільної власності. Іншими словами, однаково належить обом з подружжя (крім випадків, обумовлених та передбачених з інших документів та договорів, наприклад у шлюбному договорі).
Майно, що перебуває у статусі спільної власності, не може бути відчужене, продано, подаровано… тощо, одним із подружжя, за умови, що другий з подружжя дав на це згоду – така згода обов’язково оформляється у нотаріуса.
Зверніть увагу!
Договір купівлі-продажу спільної власності, на оформлення якого не дав згоду другий з плдружжя, може бути визнаний незаконним та розірваний у будь-який момент.
Той з подружжя (чоловік або жінка), який дає згоду на відчуження нерухомості, ставить підпис у заяві, в якій зазначаються:
Чоловік і дружина мають рівні права на володіння, користування та розпорядження тим майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності (як мінімум, за винятком тих випадків, коли інші умови встановлені певними домовленостями між подружжям, наприклад, шлюбним договором).
Передбачається, що будь-які угоди зі спільним майном здійснюються за згодою другого чоловіка, але при проведенні більшості незначних угод, таких як купівля-продаж побутової техніки, письмова згода зазвичай не потрібна.
Але у разі придбання чи продажу значного, великого рухомого чи нерухомого майна (квартири, будинки, земельної ділянки, машини) передбачено обов’язкову письмову згоду другого чоловіка.
Не варто ставитися до цього зневажливо, оскільки якщо угода буде проведена без офіційної згоди, надалі за певних обставин вона може бути визнана судом недійсною та буде розірвана.
Законом встановлено, що згода чоловіка має бути нотаріально засвідчена, і відповідно, має бути засвідчена справжність його підпису, у таких випадках:
Набуте подружжям під час шлюбу майно залишається загальним і після розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу не припиняє право спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Майно, придбане чоловіком до шлюбу або отримане у дарунок, є його особистою власністю.
Для відчуження такого майна згода другого подружжя не потрібна, як і для відчуження майна, що є особистою власністю одного з подружжя за умовами шлюбного чи іншого договору.
Якщо особа, чиє майно відчужується чи передається у заставу, не має чоловіка чи дружини, письмова заява про це має бути подана нотаріусу. Ця інформація повідомляється іншій стороні укладеного договору і вноситься до його тексту. Так само надходять і у разі купівлі незаміжньою/неодруженою особою майна — до договору вноситься запис про те, що купується воно на власні кошти.
Можуть також бути ситуації, коли угоди щодо відчуження майна здійснюються вже колишнім подружжям, тобто після їхнього розлучення. У такому разі може виникнути низка нюансів, щодо яких найкраще отримати професійну консультацію, щоб надалі не зіткнутися з майновими претензіями з одного чи іншого боку.
У такому разі нотаріусу потрібно буде надати згоду колишнього чоловіка на правочин щодо спільно нажитого майна в тому випадку, якщо не було зроблено його розділ і воно залишилося спільною власністю.
Підпис на такій заяві ставиться у присутності нотаріуса, і він засвідчує її справжність, тобто факт того, що це підпис саме цієї людини. Але важливим є той факт, що свідчить лише справжність залишеного підпису, але не самого змісту заяви.
Договір щодо розпорядження майном, що подається для нотаріального посвідчення, може бути засвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо із правовстановлюючого документа, договору, укладеного між подружжям, свідоцтва про шлюб та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного із подружжя, тобто придбано до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним чи іншим договором, укладеним між подружжям, договором дарування або у порядку спадкування, або за кошти, що належали їй (йому) особисто тощо.
